Тріумфальне повернення «Гадів». Після 10 років мовчання вирішив виповзти на сцену легендарний гурт «Брати Гадюкіни»

Суцільний захват

Ансамбль із такою блюзнірською назвою не міг би стати популярним, аби не грав музику, ще веселішу за своє ім’я. Із причини, що відома під фальшивим псевдонімом «формат», великі хіти «Гадюкіних» не звучать сьогодні по радіо... Але всі, хто колись уперше почув «Наркоманів на городі», «Червону фіру», «На Україні лад і спокій», «Сорок пачок Верховини», «Всьо чотко», «Мамуню, рехтуйте весілля», «Аріведерчі, Рома» та інші пісні львівського рок-гурту, пам’ятають те відчуття, яке вони принесли із собою на нашу естраду. Його можна назвати ошелешенням від правди й свободи. «Брати Гадюкіни» оспівували не вигадані поетами-«пєсєнниками» любовно-душевні муки й радощі, а розповідали справжні трагікомічні історії, які трапляються в житті звичайних людей. До того ж подавали свої музично-поетичні фейлетони із властивим реальності веселим цинізмом.

Співані на лемківсько-батярському жаргоні смертельно влучні фрази з їхніх пісень назавжди увійшли у фольклор: «Заснули гнанi i голоднi, хто був нiким, той став нiчим, це буде завтра, а сьогоднi – не хочеш спати – то лежи й мовчи» , «Василь прийняв смертельну дозу ковбаси...», «...добий, бродяга, п’ятку та й поїдем в файне місто Тернопіль», «Карпати» знов програли в футбол», «117-та стаття – доля молодьожная»...

Історична довідка

«Брати Гадюкіни» утворилися 1988 року з учасників кількох доволі відомих на Галичині рок-колективів, тож відразу виглядали супергрупою. В оригінальному складі грали: Сергій – Кузя –  Кузьминський (вокал, клавішні, автор пісень), Олександр – Шуля – Ємець (саксофон), Андрій Партика (гітара), Михайло Лундін (барабани), Олександр Гамбург (бас, вокал). Широку публіку вони шокували вже наступного року. У травні 1989-го гурт записав свій перший альбом «Всьо чотко!» та кілька пісень із популярною львівською співачкою Сестричкою Вікою.

У вересні на Першому всеукраїнському фестивалі «Червона рута», що проходив у Чернівцях, Сестричка стала першою, а «Брати Гадюкіни» посіли друге місце. «Гади» (так їх любовно називають шанувальники) націлювалися на підкорення всього ще живого тоді Радянського Союзу, тому на московському рок-фестивалі «Сирок-89» частину репертуару заспівали по-російському. Але шалене захоплення слухачів викликали саме їхні українські пісні.

Алла Пугачова запросила гурт на своє шоу «Різдвяні зустрічі», проте по телевізору «Гадів» так і не показали. Натомість вони створили в Москві цілком українськомовну програму «Наша відповідь Кобзону» й заново переписали свій перший альбом. Після повернення у Львів склад ансамблю розширився за рахунок мідної секції й бек-вокалісток, прийшли новий клавішник Павло Крохмальов і басист Ігор Мельничук – почалася золота пора «Братів Гадюкіних». 1991 року вони багато гастролювали Україною, видали новий альбом «Ми хлопці з Бандерштату» й утнули знаменитий концерт-марафон «Не проп’ємо Україну». Потім – півтора року творчої паузи (проблеми з наркоманією в лідера).

На початку 1994-го «Гадюкіни» записали кілька пісень (без Кузі, котрий лікувався в Бельгії від наркозалежності), а в липні вже в повному складі представили нову програму «Було не любити». Невдовзі вийшов однойменний диск. 1995 року гурт утретє (!) переписав для видання на компакт-диску найславетніший свій альбом «Всьо чотко!», відіграв низку концертів (виступ у Тернополі виявився останнім) і розпався...

Кузя під сольним псевдонімом DJ Pubert сам поїхав завойовувати Москву, де й живе дотепер, створюючи суто танцювальну комп’ютерно-електронну музику. Крохмальов та Мельничук організували в Києві власну студію «Гадюкіни Рекордс», де записуються сучасні поп-зірки.

Трохи аналізу

Здавалося, «Брати Гадюкіни» належать тільки минулому, юні любителі рок-музики начебто мало знають про них. Але звістка про єдиний концерт легендарного гурту, що має відбутися в київському Палаці спорту 20 січня, сколихнула широкі верстви меломанів усіх поколінь. Заявки на квитки надходять із різних міст України й навіть з-за кордону. Чому така увага до ветеранів? Хіба мало зараз цікавої й актуальнішої музики на всі смаки?

Справа в тому, що «Брати Гадюкіни» й по сьогодні залишаються єдиною українською рок-групою, котра вміла грати справжній, класичний і до того ж національний за колоритом рок-н-рол. Те враження, яке вони справляли на аудиторію під час своїх живих шоу, сміливо можна порівняти з атмосферою на концертах уславлених Rolling Stones.

Нахабні, хуліганські, на позір лобові вірші з легко вгадуваними підтекстами. Віртуозна зіграність ансамблю й водночас якесь розхристане, майже негритянське звучання із глибоким драйвом, яке неможливо описати словами. І понад усе – хрипливий, лінивий, звабливий голос незворушного жартівника Сергія – Кузі – Кузьминського.

Цікаво, чи вдасться «Гадам» перекинути місток між минувшиною й сьогоднішнім днем? Відтворити на сцені та в залі емоційну енергетику початку дев’яностих, коли ще ніякий лжемудрагель не наважувався бовкнути печально знамениту фразу «національна ідея не спрацювала». Якщо зважати на ажіотаж, що утворився навколо одномоментного(?) відродження найкращого національного рок-ансамблю, можна бути впевненим: українська ідея жива й працює. Як кажуть у Новому Орлеані, Господь грає свій блюз повільно, але вперто.