Офіційна сторінка на EX.UA

Дивитись всі фото

01.08.2007

Гадюкины 10 лет спустя

Татиана КОМАРОВА, Газета "ДЕЛО"

Персонажі "Братів Гадюкіних" пережили їх самих

...не час був „Братам” зникати. Може, тому вони знову і зібралися. Шкода тільки, що ненадовго. Все ж таки матеріалу їм для їхньої творчості навколо - хоч завалися.

Луканово посміхаючись

Нехай не ображаються на мене пихаті політологи, але в кінці нинішнього року вони будуть верзти такі дурниці, що від них хіба що водяра або добра конопля врятує. Коли вони визначатимуть подію року, то  казатимуть про чорт зна що. Про вибори до годівниці, себто  - до Верховної Ради; про політика, який  (не дай Боже!) відправиться у кращі світи не з власної волі, або про  політика, в якого стався розлад шлунку. Природно, вони говоритимуть про нового главу уряду і про газове питання. Але всі ці історійки і навіть газові базари не варті тої коноплі, яку би витратили персонажі „Братів Гадюкіних” або самі „Брати Гадюкіни” на його врегулювання.
 
До чого тут „Брати Гадюкіни”? А до того, що вони після десятирічної перерви вирішили нагадати про себе і дати концерт. Він відбудеться 20 січня у Палаці спорту в Києві. І це однозначно буде подією року – що б там після того не звалилося на нашу голову і що б там не базікали політологи.
Дізнався про їхній концерт і лікті собі кусати почав: ну чого вони так пізно нагодилися?  Ну зголосилися б  трохи раніше – і ніякої б кризи газової не було б. Ми б їх заслали до Путіна, вони б з ним конопельки покурили, побазарили б за житуху, і Москва нам ще б доплачувала за той газ, який ми від неї отримуємо.  Ну нічого. Шанс втратили, зате хоч концерт послухаємо.

У кінці вісімдесятих років у Києві сталася визначна подія. Це був перший – зараз ви будете сміятися - офіційно дозволений  рок-концерт.  До того рок розвивався по всяких підпільних клубах. Цей захід контролював сам Петро Симоненко, нинішній лідер Комуністичної партії України, а на той час секретар з ідеології українського комсомолу. Музиканти  заспівали кілька незапланованих пісень, в яких ішлося про фальш у наших стосунках, про те, що ми перетворилися з людей на тіні. Ми з моїм другом і колегою Антоном Яковиною підійшли до Симоненка і запитали, як йому сподобалося. Він відповів приблизно так: „Радянська влада їх вигодувала, виучила, а вони, невдячні, такі крамольні пісні співають”.  Мова ішла про дві ленінградські групи, котрі дали той концерт у Києві. „Гадюкіних” тоді ще не було, або про них ще не чули широко. Але можу собі уявити: якби на той час Симоненко почув їх, то стопудово мав би серцевий напад й сьогодні рідну його КПУ очолював би хтось інший. 
Потім був 1989 рік, Чернівці, фестиваль „Червона рута”. Я тоді ще не знав такого слова, як „піар”, але вже займався ним для цього фестивалю.  Коли слухав „Гадюкіних” на фестивалі, то уявляв собі, як мають ненавидіти їх професійні патріоти. Замість співати про споконвічне прагнення українського народу до незалежності, хлопці лабали „Наркомани на городі” або „Про правдиве українське весілля”, коли „Петро Величко дімбельнувся й Наталку Щур повів на шлюб” - забава була аж до ранку, протягом цього часу „набили писок молодій, спалили хату молодому”, а потім посідали пити знову.

Ну ніяк ці пісні не надихали на боротьбу за незалежність. Але ж і на хріна б була нам та незалежність, якби в ній не було „Гадюкіних”? 

Однак вони поспівали ще трохи і припинили своє існування. Мабуть, причини суто суб`єктивні і ніхто в цьому не винен. Але все одно шкода. Адже персонажі їхні нікуди не поділися. Вони за час гадюкінського мовчання повиростали, отримали таку-сяку освіту, вибилися в люди і набралися сальця. У парламенті їх ледь не кожен другий засідає. А у нижчих чиновницьких кріслах – так і рахувати не варто, бо пальці зламаєш.
Отож, не час був „Братам” зникати. Може, тому вони знову і зібралися. Шкода тільки, що ненадовго. Все ж таки матеріалу їм для їхньої творчості навколо - хоч завалися.